Вход на сайт

Эл. почта:
Пароль:

Регистрация на сайте

Фамилия: Область:
Имя: Населенный пункт:
    Отчество: Номер телефона:
    Эл. почта: Компания:
      Пароль: Должность:
      Повторите пароль: Год начала работы:
      Фото:
      С правилами размещения объектов согласен

      Забыли пароль?

      Укажите эл. почту — мы вышлем Вам новый пароль для входа
      Эл. почта:

      Проблема на сайте

      Закрыть
      Ваш email:
      (необязательно)
      Расскажите нам, что случилось

      LZ_logo_2014.jpg

      _________________.jpg



      Консультации, новости законодательства Що готує український законодавець для ринку оціночної діяльності?

      • Гоцул Дмитрий

        Гоцул Дмитрий Евгеньевич

        19 апреля 2011 в 21:57

        Про переваги та недоліки концептуальних новел чергової редакції проекту Закону "Про оціночну діяльність в Україні"

        Можливість оціночної компанії працювати на ринку тепер більше залежить від життєвих випадковостей, ніж від кваліфікації співробітників, лояльності клієнтів, якості менеджменту, кон'юнктури ринку ...
        Після численних невдалих спроб законодавчо реформувати діяльність ринку оцінки, законодавці, знову вирішили повернутися до цього питання. Так, 25 березня 2011 відбулося професійне обговорення чергової редакції проекту Закону "Про оціночну діяльність в Україні" (автори: н.д. Куліков, Горіна, Боднар). У цьому заході мені довелося взяти безпосередню участь. Відразу зазначу, що обговорювалася концепція, не текст проекту. Тому даний матеріал не ставить за мету детальний аналіз статей проекту, а покликаний відобразити думку автора про його ідеологію. Настільки важливий для оціночного ринку законопроект, заслуговує на те, щоб його прочитати повністю, але, в даному випадку, закцентую увагу читачів на основних його концептуальних новелах.
        У цілому, концепція представляється мені вельми розумною і прогресивною, оскільки, по-перше, об'єднує в єдиний орган держрегулятора, знімаючи тим самим питання регуляції процесу оцінки одного об'єкта (нерухомості) двома відомствами, також автоматично скасовує ліцензування землеоціночної діяльності. По-друге, декларує посилення впливу саморегулюючих організацій, надання їм додаткових повноважень і відповідальності, а також передбачаючи обов'язкове членство.

        До позитивних моментів також відношу норму, згідно з якою керівником стажування має право бути тільки оцінювач з п'ятирічним, а не дворічним стажем, причому стажем саме практичної діяльності. Додатковим плюсом є можливість проходити стажування при навчальному закладі. Це знімає проблему пошуку бази стажування. Так само важливо, що законопроект встановлює норму, що рецензенти будуть додатково навчатися і сертифікуватися, передбачена відповідальність рецензента за свою роботу. Ось, мабуть, і всі приємні нововведення.
        А ось що всерйоз викликає цілком певні побоювання, так це новий регулятор - Національна комісія з оцінки. Вірніше, побоювання викликає дисбаланс наданих їй всеосяжних повноважень при практично повній відсутності будь-якої відповідальності. Перед такою спокусою перед зловживанням своєї влади мало хто встоїть.
        Але докладніше і по порядку.
        1. Повністю змінюється концепція держрегулювання оціночної діяльності. Зараз, як відомо, є два держрегулятора ринку оцінки: ФДМУ і Держземагентство. Авторами проекту Закону пропонується створити Національну комісію з оцінки, куди увійдуть у пропорції 50/50 представники саморегулівних організацій та органів виконавчої влади (зокрема Мін'юсту, Мінекономіки, ДПАУ, НБУ, ДКЦПФР, ФДМУ, Держагенства з корпоративних прав, Мінагрополітики - по 1 представнику від кожного держоргану). У свою чергу, як варіант дерегуляції ринку оцінки - цілком припустимо, оскільки явно мінімізує вплив чиновників на оціночну діяльність. Хоча незрозуміло - за яким принципом вибиралися міністерства і відомства і яке відношення більшість з них мають до оціночної діяльності? Звідки там фахівці з оцінки? Адже одним з основних повноважень Нацкомісії є розробка і вдосконалення нормативної, методологічної бази. Чи є сенс для цього залучати непрофесіоналів?
        2. Що таке саморегулювання ринку оцінки на нинішньому етапі? Це кілька розрізнених СРО, яких контролює ФДМУ і Держземагентство. У таких умовах про розвиток саморегуляції бізнесу (до речі, одного з пріоритетів державної політики, анонсованому Президентом Україна) говорити не доводиться. Але й законопроект про оціночну діяльність пропонує сумнівний варіант. Роль СРО не посилюється, а нівелюється повністю, оскільки всі, більш меньш значущі повноваження віддаються Нацкомісії. СРО ж делегує одного свого представника в Нацкомісію строком на 5 років. Таким чином, ми фактично створюємо з оцінювача чиновника, набагато більш небезпечного, ніж сьогоднішні функціонери, оскільки оцінювачі будуть розглядатися ним як потенційні конкуренти. Успішна міжнародна практика свідчить про те, що представників громадських організацій у вищих структурах треба міняти щороку, з можливістю обрання повторно тільки через 3-5 років. Тільки так можна протистояти виникненню в Нацкомісії бюрократії та корупції.
        3. Цілком розумним і обґрунтованим є положення, що сертифікат суб'єкта оціночної діяльності пропонується видавати на п'ять років, замість нинішніх трьох. Втім, ще більш логічним було б видавати його безстроково, а у виняткових випадках припиняти його дію. Але й тут у будь-який "бочці меду", законодавець традиційно намагається внести "краплю дьогтю". Так за нормами проекту Закону повинне надаватися більша кількість документів, у т.ч. вельми невизначеного характеру (цитата: "містять іншу істотну інформацію" - що малося на увазі?), плюс вводиться більше можливостей його не видавати або ліквідувати. Оскарження таких дій регуляторного органу можливе лише у судовому порядку. Для прикладу, серед можливих причин є:
        "- Неповнота, недійсність або недостовірність хоча б одного з поданих документів чи зазначення в них свідомо неправдивих даних;
        - Невідповідність даних представлених документів інформації про оцінювача, що міститься в Реєстрі оцінювачів;
        - Набрання законної сили двома і більше судовими рішеннями, якими було задоволено позови до суб'єкта оціночної діяльності та (або) оцінювача, пов'язані з проведенням ними недостовірної або необ'єктивної оцінки".

        Як бачимо, оцінювачі апріорі розглядаються як патологічні брехуни. Особливо дивують прописані причини, за якими можуть анулювати свідоцтво:
        "- Виявлення порушень суб'єктом оціночної діяльності або оцінювачами принципів незалежності, визначених цим законом, при здійсненні оціночної діяльності відповідно до виданого сертифікату".
        Але хто без рішення суду може стверджувати, що оцінювачем порушені принципи незалежності?
        "- Несвоєчасне інформування Національної комісії з питань оцінки та регулювання оціночної діяльності про обставини, що мають істотне значення (зміна юридичної адреси, фактичної адреси, адреси для листування) для здійснення контролю за оціночною діяльністю суб'єкта оціночної діяльності."
        Тобто, можливість оціночної компанії працювати на ринку тепер більше залежить від життєвих випадковостей (присутності посадової особи на роботі, від роботи пошти тощо), ніж від кваліфікації співробітників, лояльності клієнтів, якості менеджменту, кон'юнктури ринку... Такі от національні особливості ведення бізнесу.
        У цілому, вселяє надію, що автори проекту вже на етапі концепції відкрито представили її для обговорення оціночній спільноті. Готовність до діалогу - позиція вразлива, але правильна. І тільки така позиція дозволить створити якісний документ, який в належній мірі врахує як громадські інтереси, так і професійні інтереси оцінювачів.
        Материал предоставлен порталом ЛИГА:ЗАКОН http://news.ligazakon.ua/news/2011/4/19/42014.htm#

        #